Жив в одній провінції дуже мудрий чоловік, якого люди називали Майстром. А були в нього й учні, які називали його вчителем. Коли в когось із жителів виникала складна ситуація, вони зверталися до Майстра за порадою та допомогою і ніколи не отримували відмови. Тому люди шанували Майстра і намагалися не турбувати його через дрібниці.

Якось стало відомо, що Майстер вирішив узяти нових учнів. Багато хто хотів потрапити до їхнього числа, але вважали себе негідними такої честі. Проте в призначений день вони все ж таки постали перед Майстром. Він оглянув їх і сказав, що не може взяти всіх. Потім пояснив, що учнівство – справа серйозна, і для того, щоб вони навчилися тому, що вже вміють його старші учні, треба багато й наполегливо працювати, починаючи з самих азів. І запитав їх, чому вони вирішили прийти та що вони вже вміють.

Багато хто знітився і не міг нічого виразно сказати. Усі їхні пояснення зводилися до того, що вони готові на все, аби лише навчатися у нього, бо нічого не знають і це розуміють. А бачать вони це з прикладів, коли Майстер, а інколи й його учні допомагають вирішувати проблеми, що здавалися мешканцям дуже складними та нерозв’язними.

Коли дійшла черга говорити до одного з претендентів, то, на відміну від інших, він почав перелічувати, чим займався, що практикував, у яких Майстрів бував, у кого і чого навчався. Його мова була довгою, зв’язною й гарною. Він явно вигідно вирізнявся серед інших, і ті похилили голови – вони зрозуміли, яких учнів потребує Майстер.

Майстер слухав уважно і дуже спокійно. А потім попросив одного зі своїх учнів принести дві чаші: одну – порожню, іншу – повну води. Сам же він узяв посудину з цілющим еліксиром, наповнив ним порожню чашу, а тоді став наливати в чашу з водою. Цілюща рідина одразу почала переливатися через край і витікати на землю.

– Учителю! – вигукнув останній претендент. – Що ви робите? Хіба ви не бачите, що чаша й так повна до країв? Хіба можна в неї щось іще додати? Це ж марна трата еліксиру!

– Цілком вірно, – відповів Майстер. – Ти так багато всього знаєш, так переповнений, що мені просто нікуди додати тобі ще щось. Вибач.

Усі інші стали його учнями.