Буддійський напрямок цигун багато в чому близький до даоського. Він виник на рубежі нової ери, коли буддизм прийшов з Індії до Китаю.
Царевич Сіддхартха Гаутама з племені шак’їв поклав початок буддизму — одній із найдавніших світових релігій. Він став мандрівним відлюдником і отримав ім’я Шак’ямуні (відлюдник із племені шак’їв), а пізніше — Будда (просвітлений вищим знанням). Більшість явищ у буддизмі трактуються як ілюзорні, тому методики навчання спрямовані на регулювання емоційного стану, споглядання, розчинення свідомості в «абсолютній істині».
Усередині буддизму існує кілька напрямів, і особливе місце серед них посідає школа чань, відома на Заході як дзен-буддизм (японський варіант). Вона виникла приблизно у V ст. до н. е., і її основна ідея — раптове просвітлення, осяяння, а не поступове вдосконалення. Однак підготовка до такого просвітлення також тривала і полягає у сидячій медитації (пасивна форма) або в діалогах (активна форма), а також у заняттях бойовими мистецтвами.
Родоначальником китайської школи чань-буддизму вважається індійський князь Бодхідхарма, відомий під ім’ям Дамо. Його шанують так само, як і Будду. Ще один напрям буддизму — ламаїзм — більшою мірою поширений у Тибеті.
Досягти стану внутрішнього спокою, тиші, злиття з природою неможливо, не зміцнивши фізичне тіло і не позбавивши його від хвороб. Тому в усіх школах цигун опановували також мистецтво саморегуляції та зцілення.
Медична або лікувальна школа цигун виникла внаслідок злиття різних народних методик і шкіл. Основна мета вправ цього напряму цигун — саморегуляція, профілактика захворювань, лікування хвороб, продовження життя, досягнення довголіття за бадьорого тіла та ясного розуму.
Мета практики школи бойових мистецтв — зміцнення тіла і загартування духу для успішного поєдинку з ворогом і самозахисту, тренування миттєвих реакцій і стану незворушності в будь-яких ситуаціях. Тут також велика увага приділяється саморегуляції та оздоровчим системам. Тіло воїна має бути фізично витривалим і швидко відновлюватися.
Зараз школа бойових мистецтв включає деякі стилі ушу, жорсткий цигун і менш відомий легкий цигун. Практика жорсткого цигун робить тіло людини нечутливим до ударів і дає можливість майже миттєво концентрувати енергію ци на потрібній ділянці тіла. Легкий цигун дозволяє керувати вагою свого тіла, швидко переміщуватися протягом багатьох годин без відпочинку і без втоми.
Якщо узагальнити, усі методики цигун можна поділити на два типи: жорсткі та м’які. Крім того, за способом виконання вправ у всіх школах їх поділяють на три класи: статичні (іноді їх також називають тихими, спокійними або нерухомими), динамічні та статико-динамічні.
Кожен із цих трьох типів вправ виконує певну роль: регулювання тіла, регулювання дихання, регулювання свідомості (розуму) або їхню комбінацію.
Завдяки інтенсивному розвитку цигун — широкому навчанню населення, науково-дослідним роботам і великій лікувальній практиці (цигун-терапії) — у наш час відбулося певне змішування стилів цигун і зміщення акцентів порівняно з традиційною класифікацією.
